ОкуньНа латыни название этого семейства рыб звучит как Perca. Этот обитатель озер, рек и морей принадлежит к хищникам, но на самом деле является всеядным. Эту рыбешку не так трудно поймать, но все же рыбаки считают ее достойным трофеем (особенно если попадется крупный экземпляр). Мясо этой рыбы довольно вкусное и принадлежит к диетическим продуктам, а изысканные блюда из нее есть в национальной кухне финнов, итальянцев. Все это – про окуня.

Общая характеристика

Как уже было сказано, окуни могут обитать как в пресных, так и в соленых водоемах. Но в то же время стоит понимать, окунь обыкновенный (он же речной) и окунь морской – это разные семейства рыб. Наиболее распространенные три вида пресноводных окуней:

  • обыкновенный – обитает в пресных и солоноватых водах Евразии;
  • балханский – встречается только в бассейне Семиречья (Казахстан);
  • желтый – водится в пресноводье Северной Америки.

Обычно окунь «оккупирует» мелкие воды с водорослями, где ему легче охотиться на более мелких рыбешек. Экземпляры покрупнее предпочитают более серьезные глубины. В Боденском и Онежском озерах окуни встречаются почти на 40-метровой глубине.

Биологи относят Perca к хищным рыбам, но на самом деле окуню все равно, чем питаться. Хотя в его рационе часто встречаются головастики, икра других рыб, насекомые, черви, ракообразные, мелкие рыбки. А крупные экземпляры не отказываются даже от речных раков.

Узнать окуня обыкновенного можно по продолговатой, слегка приплюснутой по бокам тушке, плотно укрытой чешуей. Второй признак того, что перед вами окунь – плавники с острыми шипами. Окрас у этих рыб обычно зелено-желтый (но зависимо от территории обитания может немного меняться), верхний плавник – голубовато-красный, спинной – зеленоватый, остальные – красные.

Вес средней рыбешки примерно 1-1,3 кг, а тело обычно не превышает 40 см. Хотя известно, что в водах Онежского озера можно выловить и 2-3-килограммовых экземпляров, в Чудском – почти 4-килограммовых красавцев, а в окрестностях Екатеринбурга порой встречаются гиганты до 5 кг и больше. Но что интересно, столь огромные особи растут не в длину, а прибавляют по толщине и высоте, отсюда и название – горбач.

Окунь принадлежит к тем видам рыб, ловить которых не составляет особого труда. А все потому, что водятся они большими стаями, и чем моложе рыбешки, тем крупнее косяк они создают. Рыбы Perca довольно плодовитые. Самки весом 250 г «выдают» по 250-300 тысяч икринок, более крупные – больше миллиона. Но как правило, большая часть икринок гибнет, так и не став мальком.


К лету появляется потомство окуней, и, достигнув 2-3 см, они начинают охотиться на других мальков. По этой причине, Perca могут стать настоящей угрозой для других обитателей прудов (они поедают икру и мальков форели, карпа, судака, леща).

Пищевая ценность и калорийность

Мясо речного окуняМясо речного окуня – диетический продукт. 100-граммовая порция филе содержит не более 85 ккал и всего 1 г жира. А вот белков – около 18-19 г. Немного выше калорийность (за счет жиров) в жаренной или закопченной рыбе. Как и любая другая рыба, окунь – отличный источник Омега-3 жирных кислот. Но стоит знать, что в «диких» особях показатель этого полезного вещества почти в 3 раза выше, чем в рыбе, выращенной в прудах.

Среди полезных компонентов, входящих в состав окуневого мяса:

  • калий – 300 мг;
  • магний – 60 мг;
  • фосфор – 225 мг;
  • железо – 1 мг;
  • цинк – 1,7 мг;
  • натрий – 77 мг;
  • хлор – 165 мг;
  • сера – 205 мг;
  • йод – 55 мкг;
  • медь – 0,2 мг;
  • марганец – 0,2 мг;
  • хром – 56 мкг;
  • кобальт – 35 мкг;
  • никель – 5 мкг;
  • молибден – 5 мкг.

Также в 100 г продукта есть:

  • витамин А – 45 мкг;
  • витамин C – 1,5 мг;
  • витамин D – 94 мкг;
  • витамин Е – 1 мг;
  • витамин В1 – 0,2 мг;
  • витамин В2 – 0,1 мг;
  • витамин В5 – 0,35 мг;
  • витамин В6 – 1,4 мг;
  • витамин В9 – 7 мг;
  • витамин В12 – 1,5 мг.

Полезные свойства

Полезные свойства окуня определяются химическим составом мяса. А в нем, как известно, содержится очень много полезных компонентов.

В первую очередь филе этой пресноводной рыбы – отличный источник незаменимых жирных кислот (больше 1,5 г в 100 г продукта), необходимых для работы большинства систем организма. Но одно из ключевых воздействий на человека – улучшение функционирования мозга. Помимо этого, окунь богат витаминами группы В, в частности В12, которые необходимы для синтеза меланина и поддержания структуры ДНК.

Мясо Perca – настоящий минерально-витаминный «коктейль». В комплексе эти полезные вещества улучшают снабжение тканей кислородом, активизируют метаболизм жиров, служат «строительным материалом» для соединительной ткани и костей. Блюда из окуня полезны людям с нарушениями работы щитовидной железы, восстанавливают целостность слизистых оболочек, а также регулируют уровень глюкозы.

Противопоказания


Как ни странно, но есть люди, которым мясо окуня может принести вред. В первую очередь это касается лиц с подагрой, мочекаменной болезнью, воспалениями мочевыводящих путей, дисфункцией почек. Также редко, но все-таки встречается индивидуальная непереносимость этого вида рыбы.

Окунь в пищевой промышленности

Жареный окуньФиле окуня – это белое, нежное и нежирное мясо с хорошим ароматом. Блюда из этой рыбы чаще всего встречаются в кухне славян и жителей севера. А первые упоминания об употреблении Perca в пищу встречаются еще в древних летописях.

Окунь превосходен жареным, вареным, запеченным, тушеным, фаршированным или вяленым, а также в качестве начинки для пирогов. Его мясо используют для консервов и замораживания (при минус 18 не потеряет свой вкус даже через 3 месяца).

Считается, что окунь – самый лучший выбор для ухи. Для блюда используют как большие, так и совсем мелкие рыбешки. Крупные тушки варят в небольшом количестве бульона. Выгодно подчеркнуть вкус этой рыбы способны грибы, рассол из огурцов, пряности, белое вино. Из самых мелких также можно приготовить суп. Для этого выпотрошенные тушки следует завернуть в марлю и отправить в кастрюлю с водой. После готовки вываренные рыбешки выбрасывают.


Еще один способ готовки окуня – горячее копчение. Наиболее вкусной получается рыба, закопченная без каких-либо специй на дровах из фруктовых деревьев. Хранится такой продукт на протяжении 3 суток.

При жарке тушки обычно приправляют солью, душистыми травами и перцем. Для получения хрустящей корочки филе обмакивают в кляре и жарят в большом количестве масла. Главное – не пережарить, так как в таком виде блюдо может стать источником токсинов. Рыба, приготовленная на гриле, также обладает превосходными гастрономическими качествами, у нее появляется характерный аромат и горьковатый привкус.

В окуне почти нет костей, но многие отказываются от приготовления этой рыбы из-за колючих плавников и плотно держащихся чешуек.

Как правильно очистить тушку

Как очистить окуняИгольчатые плавники и плотная чешуя не причина отказываться от мяса окуня. Тем более что существует легкий способ очистки тушки. Для этого рыбешку необходимо очистить от потрохов, а плавники обрезать острыми ножницами. Затем окунуть в кипятке (не дольше чем на секунду-две). После этого чешуя удалится без особых трудностей. Главное, не передержать, чтоб чешуя не отстала вместе с кожей.

А вот еще несколько советов от рыбаков, которые уж точно знают, как правильно почистить окуня:


  1. Прижать тушку хвостом к доске и потянуть за голову (должен быть слышен хруст). После этой манипуляции чешуя отстанет легче.
  2. Чистить окуня по диагонали от брюха по направлению спинки, а затем от хвостовой части к голове.
  3. Засыпать выпотрошенную тушку на ночь солью. К утру кожа размякнет, а чешуя отойдет легче.
  4. Положить свежую рыбу на несколько часов в морозилку. После этого чистить ее будет легче.
  5. Чтоб чешуя не разлеталась по всей кухне, чистить окуня можно в миске с водой.
  6. Легче всего вместе с кожей очищается свежая рыба. Если сделать надрезы вдоль плавников и вокруг головы, можно легко снять кожу «чулком».
  7. Вычищать окуня от внутренностей надо очень аккуратно. Поврежденный желчный пузырь придаст мясу горький вкус. Если желчь попала на филе, испорченный участок посыпать толстым слоем соли и соскрести острым ножом.

Как правильно выбрать окуня

Выбор филе окуняЗамороженное филе окуня выбирают по тем же правилам, как и любую другую рыбу. Во-первых, важно обратить внимание на количество льда. По технологии его не должно быть больше 5 %. Если нормы выдержаны, слой замороженной воды не будет заметен.


Во-вторых, стоит учитывать вес продукта. Неестественно легкое филе говорит о том, что продукт провел в морозилке дольше положенного времени.

Понять, есть ли косточки в филе, поможет маркировка на этикетке. Обозначение «РВО» появляется на отборной рыбе без костей, «PBI» предупреждает о возможном наличии мелких косточек.

И еще один нюанс. Если во время готовки из филе вышло слишком много жидкости, появилась пена белого цвета, это признак полифосфатов, которыми «накачали» рыбу.

Что приготовить из окуня

Мясо окуня принадлежит к наиболее диетическим продуктам. И как говорят многие рыбаки, из этой рыбки можно приготовить практически все. Вот самые простые рецепты.

Соленый окунь

На 10 кг рыбки потребуется ведро воды и 1 кило крупной соли. Очищенные от чешуи, потрохов, плавников и жабр тушки помыть и промокнуть полотенцем. На дно эмалированной миски насыпать толстый слой соли, затем плотными рядами выложить тушки рыб, пересыпая каждый ряд солью. Верхний слой должен быть из соли. Плотно накрыть посуду с рыбой, придавить тяжестью и оставить на 3-5 дней в прохладном месте.

Икра окуня

Икру вынуть из икорных мешочков. За это время приготовить очень соленый кипящий раствор. Залить икру горячей рапой, помешивать на протяжении 2 минут и процедить через сито. Подготовить еще одну порцию кипящей рапы и повторить процедуру. Когда вода полностью стечет. На дно чистой банки влить немного растительного масла и выложить в нее готовый продукт. Добавить соли и еще немного масла. Настоять деликатес в холодильнике часов 5-6. После этого можно есть так же, как лососевую икру или осетровую.

Окунь вяленый


Этот рецепт подойдет для любой другой речной рыбы, но окунь получается особенно вкусным.

На 5 кило окуня придется использовать полтора кило соли и примерно 100 г сахара. На дно ведерка насыпать стакан соли и половину стакана сахара. Сверху выложить предварительно вымытые и обсушенные тушки рыбы. Засыпать остатками соли и плотно накрыть крышкой с тяжестью. Оставить в прохладном месте на неделю или лучше 10 дней. Перемешать рыбку и оставить еще на сутки. Готовые тушки выложить в емкость с чистой водой и вымачивать на протяжении 4 часов. Промыть каждую тушку, подсушить от воды, нанизать на веревку и сушить неделю-две.

Запеченная рыба

Запеченный окуньЭто блюдо готовится очень легко, содержит немного калорий, выглядит эффектно и несет много пользы для организма.

Очистить тушку окуня, отрезать голову и хвост. Натереть пряной смесью (соль, черный перец, имбирь, кориандр), положить в стеклянную посуду и залить белым вином. Оставить в маринаде на 2 часа.


На смазанную маслом форму для запекания выложить лук (нарезанный кольцами и поджаренный до прозрачности), кусочки помидоров, зелень. На овощную подушку положить рыбу и сбрызнуть тушку лимонным соком. Сверху – остатки лука и томатов, а также немного измельченного чеснока. Запекать примерно 35 минут.

Речной окунь принадлежит к числу доступных в наших широтах рыб. Perca не является дефицитом, и содержит не меньше полезных компонентов, чем дары моря. Речной окунь – универсальная рыба, из которой всегда легко приготовить блюдо не только сытное, но и чрезвычайно вкусное, которое придется по вкусу вам и вашим близким.

Источник: FoodandHealth.ru

Мал. Внутрішня будова риб

Органами дихання є зябра. У більшості акул і скатів глотка пронизана п’ятьма парами зябрових щілин. Кожна щілина утворена зябровою перегородкою, прикріпленою до відповідної хрящової зябрової дуги. Зябра являють собою зяброві пелюстки, розташовані по обидва боки від зябрової перегородки. Вода постійно омиває зяброві пелюстки, густо обплетені капілярами.

Кровоносна система замкнена. Серце велике, складається з одного передсердя та шлуночка з товстими м’язовими стінками. До передсердя примикає венозний синус (у круглоротих відсутній), куди збирається венозна кров із усього організму.


і в круглоротих, через серце хрящових риб проходить тільки венозна кров. Скороченнями шлуночка вона просувається до капілярів зябер, де збагачується киснем. Далі кров збирається в спинну аорту й розноситься нею по всьому тілу. У хвостовому відділі вона входить у канал, утворений нижніми дугами хребців, і називається хвостовою артерією.     Система виділення хрящових представлена парою тулубних нирок. Кожна нирка містить безліч нефронів, що складаються з капсули та канальців. У нефроні відбувається фільтрація та реабсорбція потрібних організму речовин. Канальці зливаються з утворенням сечоводу, який відкривається в клоаку.

     Характерні ознаки хрящових риб. Ці риби поширені майже виключно в морях: з-понад 630 видів лише кілька — мешканці прісних водойм. До хрящових риб належать акули, скати та деякі інші види.

З боків або знизу голови помітні 5-7 парних зябрових щілин. Грудні та черевні плавці розміщені в горизонтальній площині. Плавального міхура немає. Шкіра цупка та зазвичай вкрита лусками, що нагадують маленькі зубчики. Подібну форму мають і зуби. У хижих акул зуби трикутні та розміщені в кілька рядів, причому зламані луби замінюються новими. Акули нездатні пережовувати їжу; зубами вони її втримують і розривають на шматки, які заковтують цілком. Скелет хрящових риб утворений із хрящової тканини.

Розмноження.Хрящові риби роздільностатеві. У самців потовщені промені черевних плавців перетворені на органи парування та слугують для внутрішнього запліднення. Запліднена яйцеклітина, проходячи через яйцепровід, вкривається додатковими оболонками. Так формується яйце, яке самка відкладає назовні, прикріплюючи до підводних предметів за допомогою виростів оболонки. З яйця виходить молода риба, що загалом нагадує дорослу особину. Отже, у хрящових риб розвиток прямий.

У деяких видів яйце затримується в материнському організмі доти, доки всередині яйця не сформується живе маля (явище яйцеживонародження). А в окремих видів акул і скатів зародок отримує поживні речовини від організму матері через її кровоносну систему. Таким ви дам притаманне справжнє живонародження.

Різноманітність хрящових риб. Найрізноманітніші та найпоширеніші хрящові риби — акули та скати.      Акули (близько 250 видів) мають переважно обтічну форму тіла. Передня частина голови видовжена, рот у формі півмісяця оточений великою кількістю зубів. Основним органом руху слугує хвіст з хвостовим плавцем, верхня лопать якого більша за нижню. У великій печінці цих тварин відкладається жироподібна речовина, яка зменшує питому масу риби. Більшість акул — активні хижаки, нерозбірливі щодо їжі (різноманітні безхребетні тварини, риби, пінгвіни, морські ссавці), лише деякі види (наприклад, велетенська та китова акули) живляться дрібними планктонними організмами.

У прибережних водах Чорного моря поширена колюча акула, або катран. Цей яйцеживородний вид сягає трохи більше метра завдовжки, живиться рибою, молюсками, ракоподібними та не становить небезпеки для людини.

До скатів належить понад 350 видів, поширених у морях, однак деякі види — мешканці прісних водойм. Тіло скатів сплощене зверху вниз, вони плавають, хвилеподібно рухаючи широкими грудними плавцями. Зяброві щілини розміщені, на відміну від акул, знизу голови. Більшість цих риб веде придонний спосіб життя — вони лежать на морському дні, чатуючи на здобич, або закопуються в пісок. Виняток становлять риби-пилки (до 8 м завдовжки), які плавають у товщі води, та велетенська манта, або морський диявол (довжина тіла — до 6,5 м, маса — до 1,5 тонни). Найменший за розмірами вид — індійський електричний скат (до 15 см завдовжки). Скати живляться різноманітними безхребетними тваринами та рибою, деякі види — планктоном. Різні види можуть відкладати до 50 яєць або народжувати від 1 до 10 малят.

Електричні скати мають особливі утвори для нападу та захисту — електричні органи, здатні виробляти електричні розряди напругою від 8 до 220 вольт.

У прибережній смузі Чорного та Азовського морів мешкають два види скатів — шипуватий, або морська лисиця, та хвостокол. Морська лисиця мешкає на глибинах до 100 м. Вона сягає до 125 см завдовжки. Хвостокол щороку мігрує на зимівлю в Середземне море і в наших водах трапляється лише навесні та влітку. Довжина його тіла може сягати 2,5 м, а вага до 20 кг.  Її хвості є зазубрена голка до 10 см завдовжки, що слугує для захисту від ворогів; відомі випадки поранення людей.      Роль хрящових риб у природі та житті людини. Акул і меншою мірою скатів відловлюють заради шкіри, з якої виробляють сумки та інші галантерейні вироби, поживного м’яса (катран, оселедцеві акули) та печінкового жиру — джерела вітамінів й інших корисних речовин. З них також виробляють рибне борошно, яким підгодовують свійських тварин або підживлюють ґрунти.

На людей, що перебувають у воді, нападає близько 50 видів акул. Зокрема, це тигрова акула (зазвичай до 5 м завдовжки), біла акула, або кархародон (до 6 м), та риба-молот, названа так через дуже розширену вбоки голову, що нагадує молот. Завдовжки риба-молот до 6 м. Небезпечні також ураження електричними розрядами електричних скатів і поранення, завдані скатами-хвостоколами. Деякі хрящові риби винищують цінні види промислових риб і головоногих молюсків.

Клас Кісткові риби (на прикладі окуня)

Зовнішня будова.Тіло окуня має веретеноподібну форму. Хвостовий плавець рівно лопатевий – гомоцеркальний. На межі тулубу і хвостового відділу розташовується анальний отвір, а потім сечостатевий. Є парні і непарні плавці. На відміну від акул, всі плавці підтримуються кістковими променями, які бувають м’які і членисті – в задньому спинному і хвостовому, або тверді і нечленисті – в передньому спинному. Рот міститься на кінці голови і оточений кістковими щелепами. По боках голови розташовані круглі очі без повік. Спереду очей, на спинному боці тіла, – парні ніздрі, причому кожна з них розділена поперечною шкірною складкою на дві частини – передню і задню. Всі поверхня тіла, крім голови ,вкрита численною кістковою лускою. Луска розташовується черепицеподібно, утворюючи правильні ряди. Кожна лусочка – тонка, овальна пластинка, основна частина якої заглиблена в шкіру ,зовнішній край вкритий дрібними зубчиками (ктеноїдна). В інших риб (короп, карась) зовнішній край рівний, без зубчиків – циклоїдна луска. Вздовж тіла, від голови до кореня хвостового плавця, тягнеться бічна лінія. В шкірі містяться одноклітинні слизові залози, що виділяють слиз, який зменшує тертя риби об воду.

М’язова система складається з міомерів, відділений міосептами. Така сегментація добре виявлена в тулубовому і хвостовому відділах. Мускулатура плавців, особливо грудних ,диференційована на окремі мускули, завдяки чому риба здійснює складні повороти.

Скелет окуня складається з хрящових і покривних, або накладних кісток. Осьовий скелет утворений, лише хрящовими кістками. Він об’єднує тулубовий і хвостовий відділи. Хребці амфіцельні, між ними зберігаються залишки хорди. Ребра обмежують порожнину тіла зверху по боках та частково знизу. В окуня, як і в більшості риб до кожного ребра збоку приєднується по тоненькій мускульній кісточці, розташованій у мускулатурі.

Череппереважно кістковий, утворений як накладними так і хондральними кістками. Хондральні скостеніння утворюють задню частину мозкового черепа, його боки і частково дно. Накладні кістки покривають первинну черепну коробку, утворюючи покрив і частково боки та дно.

Мозковий череп складається з кількох відділів:1)потиличного, утвореного 4 кістками – основною потиличною, що розміщена внизу під потиличними отвором, 2-ма боковими і верхньою потиличною;2)слухового відділу, до якого входить по 5 слухових кісток з кожного боку; 3) орбітального, що складається з основної клиновидної, крилоклиновидних парних і одноклиновидних кісток; 4) нюхового, утвореного непарною нюховою та парними боковими кістками. Покрівлю, частково боки і дно черепа складають накладні кістки – парні носові, лобні, тім’яні. Дно черепа утворене парасфеноїдом і лемешем. Вісцеральний череп як і в акули складається з щелепної , під’язикової та зябрових дуг, але вже має зяброву кришку. Вісцеральний скелет окуня є єдиною рухомою частиною черепа і виконує складний комплекс рухів (захоплюючі рухи щелепного апарату при живленні, проковтуючи рухи при прийманні їжі, ритмічні рухи зябрового апарата і зябрових кришок при диханні). Весь цей складаний комплекс кісток прикріплюється до черепа за допомогою підвіска – гіомандибуляре.

Верхня частина щелепного апарата, гомологічна піднебінно — квадратному хрящу, замінена в середній частині піднебінною кісткою, в середній – криловидними, в задній – квадратною. Ці кістки в значній мірі формують череп. Функцію верхньої щелепи виконують парні верхньощелепні та між щелепні кістки. Функцію нижньої щелепи – зубна, кутова і зчленівна.

Скелет кінцівок (внутрішній і зовнішній) складається лише з радіацій і кісткових променів. Первинний плечовий пояс складається з лопати і коракоїда. Вторинний, з’єднаний з первинними добре розвинений і представлений кількома кісточками з яких найбільшою є клейтрум. Тазовий пояс значно змінений. Він утворюється парними зрощеними пластинками, до яких причленовуються кісткові промені плавців. Передні кінцівки не мають базалій, задні – базалій і радіалій.

Органи травлення у кісткових риб починаються з ротової порожнини, на дні якої є виступ, що являє собою сполучнотканинний утвір, вкритий шкірою, яка не має власної мускулатури. Цей виріст, язик, не може здійснювати самостійних рухів. Функцію утримання їжі. Окунь ,як і багато інших риб, проковтує їжу цілком. За шлунком розгалужується різна кількість пілоричних виростів, які як і спіральний клапан, збільшують поверхню кишечника і уповільнюють рух корму. З травних залоз є велика печінка з жовчним міхуром, а також підшлункова залоза, представлена мікроскопічними часточками на брижі.

Плавальний міхур, характерний для більшості риб ,являє собою тонкостінний утвір, розташований на спинному боці черевної порожнини. Він наповнений газами: вуглекислим, киснем, азотом. Плавальний міхур є гідростатичним органом. Коли він розширюється, питома вага риби зменшується і навпаки. Внаслідок таких змін опускання риби на глибину або підняття на поверхню пов’язане з значною витратою енергії. Ембріонально плавальний міхур розвивається як виріст травної трубки на її спинному боці. В одних риб плавальний міхур сполучається із стравоходом – відкрито міхурові, в інших такий зв’язок втрачається – закрито міхурові. У деяких риб плавальний міхур системою кісточок зв’язаний з перетинчастим лабіринтом, утворюючи апарат Вебера, який сприймає зміни у плавальному міхурі.

Органи дихання і газообмін. Основний орган газообміну кісткових риб – зябра. На відміну від хрящових риб у кісткових утворюються рухомі кісткові зяброві кришки, які повністю прикривають ззовні зябра і всю глоткову область. Акт дихання зумовлюється рухом зябрових кришок і рота. При розкритому роті розширюється глотка, піднімається зяброва кришка і збільшується зяброва порожнина. Шкірна перетинка, що тягнеться вздовж вільного краю кришки, притискається водою до зябрової щілини. Вода через рот потрапляє у зяброву порожнину. Потім рот закривається, скорочується глоткова порожнина і вода виштовхується через зяброву щілину назовні. Зяброва кришка і зяброва перетинка під час дихання діють як насоси, всмоктуючи і виштовхуючи воду у зяброву порожнину.

Кровоносна система. Подібна до кровоносної системи хрящових риб. Артеріального конуса у більшості видів немає, серце досить мале і складається з венозного синуса, передсердя і шлуночка. Черевна аорта на самому початку утворює артеріальну цибулину, яка немає клапанів і поперечносмугастих м’язів, внаслідок чого не здатна до самостійної пульсації. У зв’язку з тим, що під’язикові напівзябра недорозвинені, їхня приносна артерія атрофується. Таким чином у окуня лише 4 пари приносних і 4 пари виносних зябрових артерій, які з’єднані з коренями спинної аорти утворюючи артеріальне головне коло. До головного відділу від кола відходять парні зовнішні і внутрішні сонні артерії. Венозна система окуня та інших кісткових відрізняється від сутністю бічних вен, з’єднанням ворітної системи печінки з хвостовою веною, а також тим що у більшості кісткових тільки одна кардинальна вена утворює ворітну систему нирок, друга йде до к’юверових проток.

Нервова система і органи чуття. головний мозок має більш примітивну будову ніж у хрящових риб. Розміри його менші, особливо малий передній мозок ,покрівля переднього мозку епітеліальна і немає в своєму складі нервової речовини. Середній мозок і мозочок ,навпаки більших розмірів. Очі мають типову будову. Кришталик круглий, рогівка плоска. В порожнині очного яблука від судинної оболонки відходить особливий серпоподібний відросток, який своїм переднім кінцем прикріплюється до задньої стінки кришталика. скорочення м’язових волокон цього відростка призводить до переміщення кришталика відносно сітківки, тобто акомодації (пристосування зору). Орган слуху представлений внутрішнім вухом, тобто перетинчастим лабіринтом., який оточений кістковою капсулою. порожина перетинчастого лабіринту заповнена рідиною –ендолімфою. В ній знаходяться дрібні вапнякові кристали – отоліти. Крім цього є 3 великих отоліта, розміри яких змінюються з віком за рахунок наростання вапна концентричними кільцями. По них можна визначити вік риби. Риби мають здатність видавати різні звуки і перемовлятись між собою. Звукова сигналізація забезпечує зв’язок особин одної статі і різних видів при розшуках корму, приближенні ворогів. Звуки, які видаються різноманітні: шепіт ,скрип, щелчки, трелі. Звуки які видають риби виникають при терті зубів. У деяких видів звуки виникають при зміні об’єму плавального міхура зв’язані особливі слухові кісточки.

Органи виділення представлені парними стрічкоподібними утворами – мезонефричними нирками. Вони щільно притиснені до хребта. На внутрішній частині проходять сечоводи, що є гомологами Вольфових каналів. Сечоводи, вийшовши з нирок, зливаються у непарний канал, який відкривається на сечостатевому сосочку самостійним отвором. Передня частина нирок у окуня перетворена на лімфоїдний орган. Органи смаку представлені смаковими бруньками, які складаються з групи клітин, які оплетені закінченнями нервів. Смакові бруньки розташовані не тільки в ротовій порожнині, але розкидані і по багатьом ділянкам тіла в зовнішньому шарі шкіри.

Статеві органи представлені у самців парними сім’яниками, у самок – непарним яєчником. Статеві залози мають всередині порожнину і за допомогою каналів відкриваються на сечостатевому сосочку самостійним отвором. Сім’яники не зв’язані з нирками, і Вольфові канали виконують функцію сечоводів. У самок немає мюллерових каналів і яєчник відкривається статевим отвором. Статеве запліднення зовнішнє.

Ікра розміщується на підводних рослинах і має вигляд сітчастого мішка з комірками.

Розвиток.Починається з моменту нересту (відкладання самками ікри з подальшим її заплідненням насінною рідиною самців). Час від відкладання яйця до виходу з нього личинки називається інкубаційним періодом. Його тривалість різна в різних видів і може змінюватися під впливом температури.

Розвиток кісткових риб непрямий, але личинкова стадія дуже коротка. Личинки ростуть і перетворюються на мальків, які відрізняються від дорослих особин лише розміром тіла.

Турбота про потомство

У більшості кісткових риб турбота про потомство не виражена. Вони відкладають у відповідних умовах величезні кількості ікри, з якої до дорослого стану доживає лише незначна кількість особин.

Деякі види охороняють кладку або розміщають її у важкодоступних для хижаків місцях. Так, самці триголкової колючки будують для ікри гнізда, які потім охороняють. Гірчак відкладає ікру в мантійну порожнину двостулкових молюсків, а в самців морської голки й морського коника ікра зберігається в шкірній складці на нижньому боці тіла. Розвиток ікри й перші етапи життя мальків у тиляпії проходять у ротовій порожнині самця.

Нерест риб може відбуватися там, де вони живуть постійно, або в більш віддалених водоймах

Сезонні явища в житті кісткових риб

Сезонними явищами в житті риб є нерест, після нерестовий нагул і зимівля. Під час зимівлі відбувається різке зниження активності риб під впливом зниження температури води в зимовий сезон. У риб теплих водойм зимівля відсутня. Після нерестовий нагул необхідний для відновлення запасу поживних речовин після розмноження. Він не спостерігається в тих риб, які розмножуються один раз у житті.

Різноманітність кісткових риб.Систематики поділяють сучасних кісткових риб на 30-40 рядів, з яких ми розглянемо лише деякі.

Ряд Осетроподібніналічує близько 25 видів. Скелет осетроподібних переважно хрящовий, кістки є лише у черепі. Тіла хребців нерозвинені, є тільки нижні та верхні хрящові дуги, які оточують хорду. Хорда зберігається протягом усього життя.

Найбільші представники серед осетроподібних — це білуга та далекосхідна калуга, які можуть досягати маси до 1,5 тонни при довжині тіла приблизно 2,5 м (зрідка до 5-6 м). Але нині такі велетні майже не трапляються, бо людина інтенсивно виловлює цих риб, і тому вони не можуть сягати свого максимального піку майже 100 років.

Характерною рисою осетроподібних є велика плодючість (від 1,5 тис. до 5 млн ікринок).

У морях і річках нашої країни мешкають чорноморська білуга, осетри азово-чорноморський та атлантичний, стерлядь і севрюга. Більшість з них занесені до Червоної книги України.

Осетроподібні мають велике промислове значення. Людина споживає в їжу їхнє смачне м’ясо, чорну ікру і навіть хорду. Але через інтенсивний промисел, спорудження гребель, забруднення та обміління водойм чисельність цих риб різко знизилася, тому їх вилов обмежений, а багатьох видів взагалі заборонений. Людина штучно розводить деякі види осетроподібних. Зокрема, створено гібрид білуги та стерляді бістер, який швидко росте й має високі харчові якості.

Такі відомі види, як короп, карась, лящ, належать до ряду Коропоподібні. Щелепи цих риб не мають зубів, однак на задній зябровій дузі розміщені особливі кісткові утвори — глоткові зуби, за допомогою яких вони можуть перетирати їжу. Коропоподібні — переважно всеїдні риби, однак серед них відомі й хижаки — жерех, або білизна, та інші, а також рослиноїдні види. До рослиноїдних видій, зокрема, належать білий і чорний амур, а також товстолоби. Ці види походять з річок Далекого Сходу, звідки вони були акліматизовані в Україні.

Серед коропоподібних багато промислових видів, яких здобувають заради поживного смачного м’яса та ікри. Так, у рибних господарствах розводять різноманітні породи коропів. Дикий предок коропа — сазан (мешкає у Дніпрі та інших річках України).

Близько 3 тис. років тому в Китаї та Японії одомашнили сріблястого карася. За цей час від нього створили багато сотень порід декоративних «золотих рибок». Сріблястий карась живе в різних водоймах України і є об’єктом промислу та спортивної рибалки.

Багато промислових видів риб належать до рядів Оселедцеподібні та Лососеподібні. Здебільшого вони мешкають у морях, але можуть на нерест заходити в річки. Є серед них і постійні мешканці прісних водойм (наприклад, форель райдужна).

Оселедцеподібнихналічують близько 300 видів. Це риби дрібних і середніх розмірів.

В Україні в Чорному морі поширений чорноморський оселедець завдовжки до 40 см та масою до 1 кг. Особини цього виду часто заходять для розмноження у Дунай, долаючи відстань у сотні кілометрів. В Азовському та Чорному морях мешкає чорноморсько-азовська тюлька, що останнім часом заселила дніпровські водосховища. У наших морях також поширені дрібні за розмірами (7-13 см завдовжки) європейський анчоус, або хамса, чорноморський шпрот та деякі інші промислові види оселедцеподібних.

Представники ряду Лососеподібні за будовою загалом нагадують оселедцеподібних. Характерна ознака представників цього ряду — наявність особливого, позбавленого променів жирового плавця, розташованого на спинному боці тіла перед хвостовим плавцем. Більшість видів лососеподібних мешкає у морях, однак для розмноження заходить у річки. Окремі представники (харіус, форель) — мешканці прісних водойм. Лососеподібних відомо понад 200 видів.

В Україні мешкає харіус європейський (у басейнах Дунаю та Дністра), дунайський і чорноморський лососі (до 2 м завдовжки при масі до 25 кг), яких занесено до Червоної книги України. Райдужна форель віддає перевагу прохолодній воді, тому мешкає у гірських річках. Її штучно розводять у рибних господарствах Закарпаття, Карпат і Криму. Лососеподібних часто називають «червоною рибою», оскільки їхнє високоякісне м’ясо має червонувате забарвлення. Червоне забарвлення має й ікра цих риб, яка дуже цінується в усьому світі.

Найчисленніший за кількістю видів (близько 6500) ряд Окунеподібні, поширений у морях, океанах, прісних водоймах. Це переважно хижаки. Довжина тіла різних видів цих риб становить від 1 см до 5 м, а маса інколи сягає 900 кг. Так, меч-риба може сягати 4,5 м завдовжки при масі до 500 кг. Ця тварина, переслідуючи здобич, здатна розвивати швидкість до 130 км за годину.

Багато видів окунеподібних мають промислове значення. У Чорному морі добувають скумбрію, ставриду, тунців, різноманітні види бичків. У прісних водоймах України поширені окунь річковий, судак, йорж та інші види цих риб.

Ознаки, притаманні кистеперим рибам. Цю групу риб ще порівняно недавно вважали вимерлою. У 1938 р. в Індійському океані, поблизу узбережжя Африки, було виловлено невідому доти рибу (завдовжки 150 см, масою 57 кг), яку назвали латимерією. Це хижак, який мешкає на глибинах 400-1000 м. Предки латимерії мешкали в прісних водоймах, де відчувалася нестача кисню. У зв’язку з цим у давніх кистеперих разом із зябрами утворилася легеня (виріст кишечнику). Отже, крім кисню, розчиненого у воді, вони могли дихати й атмосферним киснем. У латимерії, яка мешкає на великих глибинах, легеня заповнена жировою тканиною. Парні плавці кистеперих за своєю будовою подібні до кінцівок наземних тварин. Це давало можливість предкам латимерії виходити на суходіл і переповзати з однієї водойми в іншу. Викопних кистеперих риб учені вважають предками наземних хребетних тварин.

Дводишні— невелика група риб (усього 6 сучасних видів), поширених у прісних водоймах Австралії, Африки та Південної Америки. Крім зябер, ці риби мають одну чи дві легені, які забезпечують їм дихання атмосферним повітрям. Легеневе дихання допомагає дводишним рибам переживати періоди пересихання водойм або нестачу кисню у воді. Так, при пересиханні водойм африканський протоптер закопується у мул й утворює навколо тіла захисну оболонку з мулу, склеєного липким слизом шкірних залоз. У такому стані ця тварина може перебувати до 9 місяців (за умов експерименту — до 3-4 років). Із захисної оболонки риби виходять тоді, коли починається сезон дощів і водойма знову заповнюється водою.

Источник: StudFiles.net

Общее описание речного окуня

Обыкновенного окуня еще называют речным окунем, это рыба семейства окуневых из отряда окунеобразных. Имеет огромный ареал обитания. Встретить можно во всех водоемах Европы, а также Средней Азии. Ввиду искусственного разведения увидеть его также можно в водоёмах Северной Америки, Африки, Новой Зеландии и даже Австралии.
Речной окунь типичный хищник. В рационе взрослой рыбы огромную долю занимают мальки разных видов. Больше всего любит водоёмы, расположенные на равнинах. Часто встречается в озёрах, водохранилищах, прудах и реках. Также встречается и в морях, на тех участках, где в море впадает пресноводная река.

Внешний вид окуня

Внешний вид окуня.

От иных рыб, отличается сжатым с боков телом, покрытым мелкой зазубренной чешуей. Чаще всего имеет зеленоватую или желтоватую окраску. Через тело проходят черные поперечные полосы. Чаще всего их количество равно семи. Но в целом полос бывает от пяти до девяти. За это его часто зовут матросом, полосатым или даже тигром. А вот брюхо у него белое.

Первый признак, по которому окуня отличают от большинства иных пресноводных рыб заключается в двух спинных плавниках. Они расположены вплотную друг к друг, но первый плавник массивней, да и длина больше. Начинается спинной плавник на уровне грудных плавников. Первый спинной плавник серого цвета. А вот второй плавник отличается зеленоватой окраской. Грудные плавники обычно короче, чем плавники брюшные. Грудные плавники и анальный плавник имеют жёлтый либо красный цвет. Брюшные плавники светлые, с яркой рубиновой каймой. Хвостовой плавник зачастую тёмно-зелёного цвета. Но от водоема к водоему мелкие детали в окраске могут различаться.

Стоит знать о том, что лучи первого спинного плавника колючие. Есть колючки также и на грудных плавниках. Так что брать в руки окуня нужно осторожно.Голова этой рыбы притупленной формы. За головой можно разглядеть типичный горб. У крупных особей горб явно выражен, из-за этого их часто называют «горбачами». Окунь хищник, но человеку его зубов бояться не стоит. Зубы щетинковидные, а потому человеку нанести вреда не могут. А вот мелкой рыбешке сильно достается. У добычи практически нет шансов на освобождение. Потому что когда добыча движется в сторону глотки рыбы, зубы складываются. А вот когда рыбешка пытается вырваться, зубы впиваются в её тело. Мелкие зазубрины имеет даже язык окуня. А вот клыков у него нет. Это одно из существенных его отличий от судака, который имеет похожую раскраску.

Ареал обитания речного окуня

 Как уже говорили выше, встретить окуня можно повсеместно. По крайней мере, европейский ареал обитания захватывает всю материковую часть. В Азии же он встречается вплоть до бассейна Аральского моря. Так что вполне понятна популярность ловли «полосатого» среди рыболовов. Стоит знать о том, что вряд ли встретится окунь в сильно заросшем водоеме с илистым дном. Да и вообще, мутную воду эти рыбы не любят. Для жизни им нужно довольно много кислорода. Не любит он также холодные горные реки, несмотря на то, что вода в них обычно чистая. В таких реках встречается лишь в небольшом количестве, в прогретых заводях с замедленным течением.

Ведя хищный образ жизни, окунь ни за что не пропустит мимо себя мелкую рыбешку. Если вы собрались ловить на живца, то в качестве приманки лучше выбирать рыбешку, которая выловлена в водоеме, где вы планируете ловить хищника. В целом, лучшими живцами для ловли будут верховодка, пескарь, гольян, мелкая красноперка, карась. Практически повсеместно окунь замечен в каннибализме. Не пропускает он мимо себя своих мелких сородичей. Так что если хотите поймать трофей, то на крючок можно насадить небольшого окунька. Это наверняка приведет к результату еще и потому, что здесь замешана борьба за территорию. Крупный «матрос» держится поодиночке или же маленькими группами. Естественно, такие крупные хищники не терпят на своей территории мелких конкурентов и стараются от них избавиться.

Окунь является стайным хищником. Стайный образ жизни помогает, с одной стороны, спасаться от более крупных хищников, а с другой стороны, эффективно охотиться. Обычно окуни держаться на довольно глубоководных участках. Но когда стая выходит на охоту, они использовали тактику, которая похожа на тактику охоты волков. На глубине окушки образуют полукольцо и таким строем устремляются к берегу. При этом зачастую они выходят с нижней грани бровки на грань верхнюю. На верхнем ребре бровки стоит большое количество мелкой рыбешки, которая устремляется к берегу. Полукольцо достигает берега и выравнивается. Таким образом, почти вся рыбёшка оказывается в западне. Именно при такой охоте образуются, так называемые, окунёвые котлы. Часто обнаружить места охоты «полосатого» помогают чайки, пикирующие в воду в местах окунёвой охоты и стремящиеся забрать часть добычи.

Чем окунь питается кроме рыбы

Конечно же, питается окунь и разными пиявками, червями, а также прочими подобными организмами. Так что рыболов с лёгкостью может поймать его на навозного червя с помощью поплавочной удочки. Для ловли крупных горбачей чаще применяется донная снасть. Зная места их стоянок, можно рассчитывать на трофей.

Не пропустит мимо себя окунь опарыша или личинку ручейника. Зимой особенно положительно относится к мотылю и мормышу. Так как на некоторое время они становятся главной пищей в рыбьем рационе. На зимней рыбалке часто применяют мормыша (рачка бокоплава) для привлечения окушей к месту ловли. В воде эти рачки активно передвигаются, быстро привлекая к себе рыбу.

Крупного горбача можно соблазнить и раковой шейкой. Преимущество ловли на раковую шейку в том, что эта пища привлекает и других крупных рыб, таких как голавль, крупный карась и карп. А вот на приманки растительного происхождения не поймаете окуня, поэтому не стоит даже пытаться это сделать. Исключением может стать разве что редкая случайность.

Размножение окуня

Обычно достигает половой зрелости на третьем году жизни. Иногда, когда температура воды высокая и в водоеме присутствует богатая кормовая база, случается это и на втором году. Конкретное время нереста окуня сильно отличается. В южной части Европы он, как правило, мечет икру в марте. Если же весна ранняя, то может начаться это даже в последних числах февраля. В средней части материковой Европы окунь нерестится уже в апреле. А вот в северной части материка нерест протекает обычно в мае.

В целом, нужно следить за тем, когда с водоема сойдет лед. Как раз после того, как лёд полностью сошел, а уровень воды достиг своего обычного уровня и начинается нерест. Чаще всего температура воды при этом достигает 7-8 градусов.

В качестве нерестилища окуни выбирают те места, в которых отсутствует течение. Если это реки, то течение в местах нереста может быть только слабым. В местах нереста присутствуют такие предметы, о которые рыба терется. Это способствует быстрейшему вытеканию икры и молок. Часто нерест происходит в старом камыше и тростнике или же в зарослях затопленных кустарников. Присмотритесь к поваленным в воду деревьям. Здесь, среди веток дерева, «полосатый» тоже может нереститься. Если дно водоема полностью каменистое либо песчаное, то может метать икру прямо на камни или на песок.
Обычно крупные горбачи и нерестятся в более глубоких местах, чем мелкие окуньки.

Во время нереста окунь приобретает яркую окраску. Плавники становятся красными, а малозаметные полосы начинают резко выделяться на теле.
Нерест обыкновенно протекает рано утром. Если же говорить о вечернем нересте, то окунь нерестится на протяжении последнего часа до наступления солнечного заката. Днём же «полосатый» почти всегда полностью прекращает нерест и скатывается на глубину. Окунь относится к весьма плодовитым рыбам. Число икринок выметанных одной самкой порой достигает нескольких сотен тысяч. Во время нереста одну самку сопровождает до пяти самцов. Самка откладывает икру в виде особых липких лент на затопленную растительность, кусты, камни и коряги. А сопровождающие самцы, в свою очередь, оплодотворяют икру.

Поведение речного окуня в зависимости от времени года

После окончания нереста рыба некоторое время болеет и вообще не питается. После этого ее жизненный ритм потихоньку начинает приходить в норму. Он может держаться на местах нерестилищ, поджидая здесь мелкую рыбешку, которая любит питаться окуневой икрой. Также поедает окунь и тех мелких рыбешек, которые приходят на нерест. Ближе к июню начинает скатываться на места летней стоянки. Здесь «матросы» и будут держаться вплоть до наступления первых серьезных осенних холодов. С первыми холодами окунь покидает привычные места стоянки и начинает активно охотиться по всей территории водоема. В это время наступает благоприятная пора для ловли, поскольку хищник клюет на любую приманку.

С наступлением зимних холодов окунь возвращается к привычному оседлому образу жизни. Но зимой он выбирает намного более глубокие участки, чем летом. Хотя если зима не холодная, то может держаться на тех же самых местах, что и летом. После таяния льда начинает перемещаться к будущему нерестилищу.

Каких размеров может достигать окунь

Скорость роста зависит в первую очередь от климатических особенностей водоема и того, насколько окунь обеспечен пищей. В среднем, к концу первого года жизни, достигает длины в 8 сантиметров. Пятилетний же горбач может достигать 30 см. Хотя жадность часто губит эту рыбу и она становится добычей рыболова намного раньше того, как достигает подобного размера.

Но стоит помнить о том, что в северной части материка темпы роста окуня намного меньше. А вот в южной части к пяти годам он может достигать уже 35 см. Максимальный же вес рыбы иногда превышает отметку в 5 кг. Но встречаются такие невероятно редко. И уже килограммовый окунь считается крупным.

О каких повадках окуня следует знать заядлым рыболовам

Отправляясь на рыбалку обратите внимание на стайки мальков. Наверняка окунь стоит рядом с такими стайками, но занимает нижний горизонт. Поэтому если подадите туда живца или искусственную приманку, то наверняка последует поклевка.

После поимки одного «полосатого» ни в коем случае не следует сразу же менять место ловли. Окунь — стайная рыба. А значит, за первым трофеем последуют очередные поклевки, а рыболов будет вознагражден за дальнейшие попытки поймать рыбу. В отличие от других рыб, не так уж и сильно боятся процесса вываживания сородича. Окончание клёва чаще обусловлено тем, что стайка «матросов» просто отходит с места ловли по естественным причинам.

Зимой подавляющее число рыболовов ловит на мотыля. Но если доступен живец, то попробуйте ловить на него. В разное время года малек предпочтителен для окуня. Зимой это сильно заметно.

Не следует слишком форсировать вываживание окуня, его тонкие губы, могут легко порваться. По этой причине лучше применять мягкое удилище. Фрикционный тормоз катушки отрегулируйте тщательным образом.

На окуневую рыбалку с собой берите экстрактор. Так как эта рыба глубоко заглатывает наживку. И иногда крючок приходится доставать из глубины пасти.

Источник: ribolovrus.ru

Окунь річковий

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

Adblock
detector